З глибини століть…

У 1670 році осавул Матвій Шарій купує землі поблизу річки Мерчик. Засновує тут хутір, який отримує його ім’я. Хутір почав розростатись. Вже через кілька років у Шарівці стояло понад 100 дворів і церква. Вже у 1709 році в Шарівці проживало кілька десятків родин з Правобережжя. У 1836 році новий власник Шарівки П.Ольховський розпочинає будувати тут маєток, який було вирішено спорудити на лівому схилі двокілометрової балки. Однак, орієнтовно в 1860 році Ольховський програє Шарівський маєток  в карти німцю Христіану Гебенштрейту.









ДОБА ГЕБЕНШТРЕЙТІВ

Христіан Гебенштрейт разом з братом Федором активно взялися за розбудову Шарівського маєтку.

Федір Гебенштрейт був здібним ботаніком, науковцем і практиком. Він сам підбирав дерева і квіти для Шарівського парку, керував їх посадкою, добре знався на ландшафтному дизайні. Поступово дітище Ольховського набувало європейського зразку і привабливості.

На відміну від брата Федора, Христіан віддавав перевагу техніці. До захоплення залучив і свого сина Дмитра, який згодом вступив до Харківського технологічного інституту. Батько і син працювали над виготовленням діючих макетів машин. Поступово до технічних уподобань власників Шарівського маєтку приєднувалися мешканці села. До речі, ім’я Христіана Гебенштрейта ввійшло в історію Харківського технологічного (нині політехнічного) інституту. Десятки кращих студентів отримували стипендію імені Х.Гебенштрейта.

Немало було зроблено і для полегшення життя селян. Гебенштрейти збудували в Шарівці цегляну школу і повністю її утримували, заохочували здібних учнів. Незабаром у селі виросла нова церква, подбали брати і про її оздоблення. Не оминули німці Гебенштрейти своєю доброчинністю і Богодухів, де за особистої участі Христіана була збудована земська лікарня.

А в Шарівці вже у 1869 році були винокурня, паровий млин, палац і пейзажний парк. Детальніше про життя братів Гебенштрейтів можна почитати за цим посиланням.

Помер Христіан Гебенштрейт в 1885 році в Баутцені. Але в Шарівці йому встановлено меморіальний знак, який зберігся до сьогоднішніх днів на одній з алей парку.

В 1890-х роках Шарівський маєток придбав «цукровий король» Російської імперії, промисловець барон Леопольд Кьоніг.

ДОБА КЬОНІГА

Леопольд Єгорович Кьоніг в дитинстві мріяв стати архітектором. І хоч все життя присвятив цукровій промисловості, мав надзвичайно витончений смак та приділяв величезну увагу творенню прекрасного.

Саме Леопольд Кьоніг запросив в Шарівку знаного в Європі та Росії ландшафтного архітектора Георга Куфальдта, творця парку Кадріорг у м. Таллінні. Той надав парку завершеного вигляду – розбудував паркові тераси, створив славнозвісні липові алеї на «цукровій гірці», реалізував витончені планувальні рішення. В ті роки площа парку складала понад 70 гектарів. Але найбільше враження справляли спеціально підібрані хвойні дерева, які у поєднанні з дубами, створювали чудові кольорові гамми.

За доби Леопольда Кьоніга був перебудований палац. Було споруджено ліве (західне) житлове крило, перебудовані башти. Окрім того, за проектом архітектора Якобі цивільний інженер із Сум К.Штольц спорудив теплиці, будинок садівника, будинок керуючого, будинок варти, стайні, фазанарії, а також парову котельню та електростанцію. В палаці був облаштований водогін – розподільний бак для води розмістили в одній з палацових башт, де він зберігся по сьогоднішній день.

Попри всі легенди, які змальовують Леопольда Кьоніга жорстоким та егоїстичним, насправді господар Шарівки турбувався про місцеве населення та проводив активну соціальну політику. Завдяки барону Кьонігу в Шарівці з’явився перший пологовий будинок, а дітям своїх слуг Леопольд Єгорович виплачував стипендії.

Помер Леопольд Кьоніг в 1903 році у віці 82 років. З біографією цієї справді видатної людини радимо ознайомитись за цим посиланням.

Надалі маєтком опікувалися його діти. Зокрема, за деякою інформацію, остання перебудова в Шарівському палаці відбулася в 1911 році, коли до середньої частини була добудована велика бальна зала.

«Це наче німецьке князівство: там царює порядок, який навряд чи можна знайти ще десь в Росії» — писала про Шарівку онучка «цукрового короля» Герта Кьоніг.

РАДЯНСЬКА ДОБА

Після приходу до влади більшовиків Шарівський палацово-парковий ансамбль був перетворений в туберкульозний санаторій. У 1924-1925 роках до палацу було прибудоване східне крило – двоповерхова галерея з монолітного залізобетону. На першому поверсі був облаштований кінотеатр. На другому поверсі хворі мали змогу приймати сонячні ванни та дихати повітрям.

Наприкінці 20-х років пожежею були знищені конюшні та манеж. У 1940 році — разібрана Благовіщенська церква, так що й фундаментів не лишилося. В будинку керуючого замком влаштовано житлові квартири.

Прямо в палацових кімнатах були розміщено палати для хворих. Велика бальна зала перетворена в залу зібрань, а в одній із стін пробито діру для кінопроектора. В палацових баштах влаштовано туалети та ванні кімнати.

В східному (житловому) крилі палацу каміни та печі переважно демонтовані. А в центральній частині палацу ті каміни, що збереглися, часто пофарбовані масляною фарбою – прямо по рожевому мармуру.

В 80-і роки складною інженерною конструкцією було укріплено стелю над великою бальною залою.

ДОБА НЕЗАЛЕЖНОСТІ

На жаль, з розвалом Радянського Союзу фінансування туберкульозного санаторію не дозволяло утримувати палац і парк у належному стані. Парк почав заростати чагарниками, а палац – активно розвалюватись.

На початку 2000 років було поштукатурено південний фасад палацу та підпірні стіни галерей. Однак на цьому ремонтні роботи й скінчилися.

В 2008 році туберкульозний санаторій виїхав з Шарівки, а палац залишився стояти пусткою без опалення і без догляду.

В 2012 році питанням порятунку Шарівського маєтку зайнявся громадський діяч Олексій Толкачов. З його ініціативи було відновлено водостічні труби, проведено дослідження та виготовлено документацію на будівлі комплексу, а також піднято перед Облрадою Харківської області питання про подальшу долю унікальної пам’ятки культури національного значення.

В червні 2014 року Шарівський палац було передано в оренду Благодійному фонду «Омріяна Країна» для відновлення, реставрації та створення культурно-мистецького центру.

Щоб повернути життя пам’ятці національного значення потрібні сили та ресурси всього суспільства. Тому Фонд «Омріяна Країна» планує організувати збір коштів та залучити до відновлення Шарівського парку всіх небайдужих, хто цінує історію та закоханий у красу цього дивовижного і мальовничого місця.